Коли ви частіше слухаєте радіо?

Вранці
Удень
Ввечері
Вночі
Майже 24 години

12 вересня – День українського кіно
Автор: artko | Категория: газета "Умань", Цікава інформація | Просмотров: 6284 | 11 сентября 2009 |

12 вересня – День українського кіно

12 вересня – День українського кіно
Кіно є важливою складовою культури і має вирішальне значення в підтримці її розмаїтості. Це не лише славетна спадщина, а й живе відображення життя країни, її народу. Кінематограф став невід’ємною основою людського культурного самовираження і одним з найпривабливіших видів художньої творчості.
Якщо звернутися до історії кіно, до нашої спадщини, до тих славетних імен, котрі в цьому жанрі залиши незабутній слід, ми впевнено можемо сказати, що в Україні кіно існує уже понад сто років. Перша українська кінозйомка відбулася у вересні 1896 року в Харкові, де фотограф Альфред Федецький зняв кілька хронікальних сюжетів. А вже в грудні – рік-у-рік з першим публічним кіносеансом у Парижі – Федецький влаштував перший український кіносеанс у Харківському оперному театрі.
Піонери українського кінематографу початку XX століття віддавали перевагу екранізації популярних українських вистав „Наталка Полтавка” (за участю відомої актриси Марії Заньковецької), „Москаль-чарівник”, „Наймичка”. З дореволюційним кіно в Україні пов’язана творчість багатьох популярних акторів. Королевою екрану тих часів була Віра Холодна, яка народилася в Полтаві і багато знімалася в Одесі.
З 1919 р. в Радянській Україні починається тотальне одержавлення кіно. 1922 року було засновано Всеукраїнське фотокіноуправління, якому вдалося реконструювати одеське і ялтинське підприємства, а 1928 року ввести в дію Київську кінофабрику (майбутню Київську кіностудію ім. О.Довженка) – одну з найбільших та найсучасніших на той час у світі. Наприкінці 20-х років в українському кінематографі дедалі гучніше почала заявляти про себе нова модерністська течія, що сформувалася у співпраці режисера Л.Курбаса з письменниками М. Йогансеном та Ю. Яновським. Особливу роль у становленні українського кіномистецтва відіграли фільми Олександра Довженка „Звенигора”, „Арсенал”, „Земля”. Його творчість піднесла вітчизняний кінематограф до світового рівня. У 1958 році на Всесвітній виставці в Брюсселі (Бельгія) в результаті опитування, проведеного Бельгійською синематекою серед 117 видатних критиків і кінознавців із 26 країн світу, фільм „Земля” було названо у числі 12 найкращих картин усіх часів і народів.
У 1930 р. в Україні з’являється перший звуковий фільм – документальна стрічка Д.Вертова „Симфонія Донбасу”, а наступного року глядачі почули голоси акторів у художньому фільмі О. Соловйова „Фронт”.
Українське кіно часів ІІ Світової війни, частково евакуйоване на схід, було переважно підпорядковане ідеологічним завданням воєнної доби. Разом з тим, у цей час були зняті і справжні кіношедеври. До них можна віднести фільм „Райдуга” М. Донського за сценарієм В. Василевської, який з надзвичайною художньою силою передає трагедію окупованого фашистами українського села. Фільм здобув низку міжнародних нагород, серед них премія „Оскар" (1944) в номінації „кращий іноземний фільм”.
У часи політичної „відлиги” другої половини 1950-х - початку 60-х років стрімко зростає українська кінопродукція. З’являються фільми, які досі користуються великим глядацьким успіхом: „Весна на Зарічній вулиці”, „За двома зайцями”.
Попри бюрократизм українського кінопроцесу в 70-80 роках з’являється низка фільмів, створених сильними творчими особистостями. На порозі „застою” Леонід Биков знімає картину „В бій ідуть одні “старики”, а в 1983 р. Роман Балаян, після кількох високофахових екранізацій російської літературної класики, у фільмі „Польоти уві сні та наяву” точно передає феноменологію того часу.
На рубежі 2000-х р. низка українських акторів знімається у зарубіжних фільмах. Величезний успіх мав фільм польського режисера Єжи Гофмана „Вогнем і мечем”, у якому український актор Богдан Ступка зіграв роль гетьмана Богдана Хмельницького. З того часу цей актор став головним гетьманом українського екрану – йому належать також ролі в історичному серіалі „Чорна рада” Миколи Засєєва-Руденка та фільмі Юрія Іллєнка „Молитва за гетьмана Мазепу”.
Протягом останніх років в український кінематограф прийшло нове покоління кіномитців. У 2001 р. постановник Тарас Томенко здобув перемогу в конкурсі „Панорама” Берлінського фестивалю. У 2003 році, вже в основному конкурсі того ж Берлінале, отримав „Срібного ведмедя” фільм українського аніматора Степана Коваля „Йшов трамвай №9”. У 2003 році фільм „Мамай” Олеся Саніна вперше представляв Україну на премії „Оскар”.
Україна має імена, які знає весь світ - Олександр Довженко, Іван Кавалеридзе, Данило Демуцький, Вілен Калюта, Амбросій Бучма, Сергій Параджанов, Іван Миколайчук, Фелікс Соболєв. Ці імена викликають захоплення не одного покоління наступників, титрами проходять через усе життя народу, несучи потужну енергетику, сконцентровану в геніальних картинах таких же геніальних режисерів і акторів.
В Україні почали робити повнометражні фільми - блокбастер „Прорвемось” від кіностудії "ПРЕ продакшн", фільм "ОранжЛав" Алана Бадоєва, "Аврора, або що снилося сплячій красуні" Оксани Байрак, документальна прокатна стрічка "День сьомий" Олеся Саніна, молодіжний трилер "Штольня" режисера-початківця Любомира Кобильчука. Це означає, що в Україні нарешті з’явився власний кіноринок.
Хочеться вірити, що не за горами той час, коли нагороджуватимуть і українські повнометражні стрічки.

 
 
 (голосов: 9)